жається стара галицька політика коншахтів, торгів, уступок і згоди. Опозиція, нераз дуже гучна і бурхлива, все скидалася на бунт вірних слуг за те, щоб їм дозволили вірно служити, все мякла від ласкавого цісарського слова, обіцянки або формально-національної уступки і кінчалася згодою не то вже з світовими, а й з нещасними австрійськими порядками. Тільки зміни, що колишні політичні заходи окремих людей помалу виростають в політику підростаючої кляси і клясового інтересу. Але звязи поміж нею і потребами народної маси не було і нема. В останний час, дні проби і міри, українська політика в Галичині без сумніву і вагання притакнула рікам народної крови і трупови на трупі.
В остатних вісімнацяти роках Франко не брав діяльної участи в громадськім житю, але не переставав придивлятися йому і оцінювати. І так мало змінилося, що він кінчив своє реформаторське діло тим, чим його почав, критикою українського громадянства в Галичині, його національного розуміня, культурности, освіти, праці, характеру і громадської чесноти.
І не міряв кірцем того, що в чвертку влазилося. Давав дуже не високу оцінку тому національному і культурному розуміню, котре виявлялося в політиці галицького Народного Комітету, в українській пресі, в гучно-патрі-
