житє відмовило сонця, світла, спочинку, радости.
Та вся сила чутя і мисли поета найшла свій вираз в його ліричній творчости, в піснях. Вона виявилася відомою каменярською поезією, революційними призивами до боротьби з громадською неправдою і неволею, панством і рабством, тьмою і брехнею, і лютим глумом для патріотів-ботокудів, глупих, брудних, самолюбних і лукавих. Разом з тим ліричні вирази всеобємлющої нужди, злиднів і безутішности мужицького митя, плач над людською недолею, сирітством, кривдою, горе жидівських погромів, тюремні пісні з тугою за сонцем і ненавистю до гвалту чоловіка над чоловіком. І все глибше і більш болюче верталося в його поезії спочутє до мужицької недолі, сіл невеселих, турбот безвихідних, похилених хат і емігрантських ваганів. Тільки бунтарські призиви замінялися безмірним жалем. Далі поезія обняла минуле й будуче народа, всі ті сльози пролиті, болі неситі, надії розбиті, що складалися на його минулу долю, всю трівогу будучих днів, грізних і темних. І поруч з народним горем в поезії находили свій вираз особисті переживаня поета, непроглядні дні журби і короткі моменти щастя, довигй жаль і невгасаюча туга, пориви і сумніви, біль житя і питання смерти.
Та говорити про поезію, Франкову тай
