Сторінка:Микола Цеглинський. Іван Франко. 1918.pdf/38

в нього все житє виходить надто гірке, чорне, погане, хоре, безнадійне, і що в його творах за мало серця, чуття, любови для людей і народа. Закидали, що він наслідує французького писменника Золя, котрий учив, що поет повинен списувати тільки вірну, правдиву і точну дійсність і не виявляти своїх власних поглядів і почувань, і сам в богатьох повістях списав так розвій і упадок буржуазної суспільности у Франції. Чого доброго той реалістичний напрям в літературі звязували в нас нераз з соціялізмом. На ділі соціялізм тут ні при чім, і не Золя установив реалізм в літературі, а принесло його з собою саме житє. Відколи воно здемократизувало ся і людьми почали вважатися не тільки царі, князі, лицарі, артисти, а й прості люде, міщане, селяне й робітники, з того часу й писменство перестало заниматися самими великими і прекрасними подвигами, а зійшло в низ, до простого нераз чорного та гіркого житя. І від коли люде почали розуміти, що не сам чоловік по своїй вольній волі творить свою долю й недолю, а що житє, діла, думки і почуваня чоловіка складаються під перехресним впливом посторонних сил, спадщини по батьках, здоровля, хороби, житейських відносин, товариства, праці, з того часу й писменство почало придивлятися до мужицької хати, пригородської вулиці, фабрики і шпиталю так-же як до палацу,