щоб товариство лишилося в руках їх дуже мало наукових проводирів, він врешті найшов можлиість спокійної праці і як так забеспеченого житя.
В 1908 році Франко занедужав і в тяжкій, томлячій і безвихідній недузі, в болю і ранах, промучився вісім літ, до смерти.
Ціле Франкове житє представляється як одна велика важка і неустанна праця віддана народови, краєви і нації. На своїй вірній і самовідреченій службі він робив все що треба було. А в час повного занепаду і руїни треба було всего, не було нічого. І він робив всяку громадську роботу, не цурався жадної. І було тої роботи більш чорної ніж білої, такої що навіть памяти по собі не лишає.
Я був, говорив Франко про себе, тим пекарем що пече хліб для щоденного вжитку. В кождім часі я дбав про те, щоби відповісти потребам хвилі і заспокоїти злобу дня. Я ніколи не хотів ставати на котурни ані щадити себе. Я ніколи не вважав свого противника надто малим. Я входив на всяку арену, коли боротьба була потрібна для виясненя справи. Я знаю, що з моїх творів дуже мало перейде до памяти будучих поколінь, але мені байдуже, я дбав поперед усього про теперішних, сучасних людей.
В часі коли робітничий рух в Австрії
