селянського і робітницького житя скандалили неосвічену публику своєю чорною правдою.
Ні літературна ні політична діяльність не давали Франкови прожитку. Майже всю громадську роботу, агітаційну, писменську, видавничу, приходилось робити даром, а то й докладаючи з свого скупого заробітку. Кусок хліба собі і сімї заробляв щоденною журналістичною роботою в польських газетах, відробляючи, як говорив, Полякам панщину.
В 1895 році траплялася йому можливість скинути ярмо панщини і посвятити себе всеціло рідній науці і писменству. Професори львівського університету вибрали його на катедру староруської і української літератури. Але правительство не згодилося, щоб радикальний агітатор був професором в університеті. Недовго потім заострені польсько-українські відносини заперли йому доступ до польських газет і лишилася тільки случайна робота в російських, чеських і німецьких. Случайної роботи було мало і в сорок другім році житя Франкови, вже славному поетови і громадському діячеви, грозила сліпота від темної хати і голодна смерть жінці й дітям.
Щойно в 1898 році в реорганізованім Михайлом Грушевським Науковім Товаристві імени Шевченка, до котрого в свій час народовці теж не хотіли допустити Франка,
