тії затемнюють соціальний бік всякої справи, ігнорують його з національних польських мотивів.
З другого боку Франко від початку не щадив свого труду і не минав нагоди, щоб загітувати українську інтелігенцію в Галичині і заставити її на службу тій справі, котрій сам служив, інтересам селянства. Росчарованє до польської опозиції наблизило його ще раз до українських народовців. Тверда школа графа Бадені провчила їх трохи і в 1898 р. з народовців і деяких радикалів зорганізовала ся націонал-демократична партія, вже без старих вірноцісарських і вірнокатолицьких заяв і з мінімальною радикальною програмою. Але програма програмою, а люде людьми. Ми радикали, писав Франко, потратили богато літ праці і заходів на здобуване інтелігентів і можу заявити, що здобули тисячі росчаровань і один великий шпик в результаті. Скоро розбилася і та послідна проба його спільної праці з галицькими політичними організаціями. Ще в тім самім році він вийшов з націонал-демократичної партії і взагалі з політичного руху.
Від 1898 року Франко присвятився майже виключно науці і літературі, на громадське житє дивився вже тільки як обсерватор, критик або поет, та діяльної участи в нім не принимав.
