фільства, говорив франко, можемо тільки ми самі себе вигоїти, і ні австрійський уряд ні польська шляхта не мають права рішати, хто з нас добрий Українець і хто кепський, чи ми маєм бути Українці, Русини чи Великороси. І се був заклик до боротьби проти громадської неправди і соціальної кривди і проти її представників, тої галицької шляхти і того австрійського правительства, до котрих на службу все верталися українські провідники в Галичині. Се було питаннє поставлене їм Франком: що буде з панськими льокаями, як самих панів викинуть за двері? Питаннє, на котре вони й доси не відповіли, та на котре відповідь повинна скоро прийти.
В час тяжкого морального і громадськоко занепаду Іван Франко тормосив глухі сумліня, будив ліниві мозки, карав захланні руки. І разом з тою цілющою моральною акцією творилося велике громадське діло відродженя. Для боротьби з панами і панськими льокаями Франко з товаришами і з помічю Драгоманова починають в 1890 році організувати українську радикальну партію в Галичині.
За останних двацять літ радикальна партія так перемінилася, що сегодня вона нічим не відрізняється від націонал-демократичної. Але зовсім не так було в перших роках. Початки радикальної партії становлять
