Сторінка:Микола Цеглинський. Іван Франко. 1918.pdf/23

Се була критика того патріотизма, котрий українську справу бачить в урядах і посадах для Українців, в написах на почтових скринках і зелізничих білетах. Українська народна справа, показував Франко, се бідність і безправність народної маси, справа землі, лісів і пасовиск, визиську, тяжкої праці, еміграції, голоду. Се була проповідь відданости інтересам селянства, і осуд тої політики, котра їх зраджує задля користи духовних і світських карієристів. Се було демасковане їх ґешефтів, торгів, коншахтів, компромісів і уступок в парляменті і соймі, проти котрої Франко виставляв політичну просвіту народа, організацію галицького селянства і робітництва і масову боротьбу за власть в краю і державі. Се був насміх над довірєм до офіціяльних та неофіціяльних заяв намісників, міністрів і всяких так званих високопоставлених осіб, і доказ, що тільки дійсна сила народа може запевнити йому політичний успіх. Се був протест проти звязуваня української справи з австрійською політикою і греко-католицькою церквою, проти того австрофільства і клерикалізма, котрі відривають галицьке українство від загально-українського житя і культури і від маси українського народа в Росії. Се був осуд тих ганебних доносів правительству, котрими побивали себе взаїмно народовці і москвофіли. З москво-