не сміли станути самі до виборів, але вірні своїм прінціпам безпрінціпности і коншахтів звязалися з тими-ж москвофілами, котрих ще недавно присягалися побивати.
Та згода лишила по собі так звану угодову партію, гурток попів, урядників і учителів під проводом посла Олександра Барвінського. З програмою католицької правовірности і вірности Австрії, українського націоналізма і політичної поміркованосте, вони служили галицькій шляхті і австрійському правительству і за те правительство нагороджувало їх урядами і грішми і заставляло старостів і жандармів переводити їх вибори до парламенту і сойму. На протязі двацяти літ вони в парляменті, соймі і перед світом від імени Українців піддержували реакцію в Австрії, боронили шляхецьких і правительстенних інтересів, відбріхували всю галицьку кривду і нужду українського селянина, доносили на селянських агітаторів, білили всю чорну політику австрійського і галицького уряду, заступалися навіть за такі справи як кроваві галицькі вибори або воєнне право проти чеських робітників.
Загальна виборча реформа забила ту партію. Звісно, її дух не перевівся в галицькій політиці до сегодня.
В той час коли творилася згода і зрада, був один чоловік в Галичині, про котрого всі
