дуть заступатися за економічні інтереси селянства проти шляхти, покинуть політичну і соціяльну агітацію по селах, будуть піддержувати правительство і будуть помагати йому душити в українськім народі так звані протидержавні елементи, значить з одного боку москвофілів, з другого радикалів і соціялістів. Така була пропозиція.
Українські політики згодилися. Вони ще не покинули були політичного становиш, а своїх батьків з 1848 року, що українська справа в тім, мовляв, щоби власть, почести і гонори польської шляхти хоч в части перейшли на українську духовну і світську інтелігенцію. І от тепер траплялася нагода, відкривалися катедри, мандати і посади. Українська інтелігенція дуже нерадо, тільки під примусом шляхецької самоволі з одного боку і радикальної агітації з другого, пішла на дорогу народної політики і агітуючи по селах все дріжала, щоби її не підозрівали в якімсь радикалізмі або соціялізмі. І от єсть нагода відректися тої народної маси, котрою вона все явно або тайно гордувала, показатися приятелями пануючого ладу і доказати свою лояльність не тільки словом, а й ділом, поборюючи протидержавні елементи. Саме цісарське правительство обернулося до них, те правительство, до котрого вони даремно зітхали три-
