то на один то на другий бік і велике питаннє того часу, чи українська мова самостійна чи тільки відміна великоруської, Франко все називав найпустійшим питаннєм в світі. Але як соціяліст він рішив писати для народа і тою мовою котру галицький народ розуміє, значить українською. І тої народної мови він не відрікся в своїй поезії.
Як соціяліст Франко обернувся проти обох партій, з безпощадною критикою українських громадських діячів в Галичині і їхної діяльности, праці, освіти, енергії і характеру. Та критика не проривалася в нього весь вік, в перших часах злобна, болюча і пекуча, під конець холодна, зневажлива, історична.
І замість їх брудної і самолюбної політики і пустих язикових і правописних сварок він виставив нову і небувалу в Галичині платформу. А власне справу оборони робучого народа і його соціяльних інтересів, боротьби проти громадської, клясової і економічної неправди. Франко перший в Галичині роскрив ту неправду, що тягарем безпросвітної нужди налягла на галицькі села і містечка, і перший побачив національну справу в реальнім добрі народа, в підйомі політичного значіня і економічного добробуту народної маси.
І Франко перший в Галичині обернувся до селянства в справах науки і політики. Перший проповідував йому дійсне знанє замість
