Над селом місяць, над селом голубі голуби. Не світло на душі — щось минає, щось не вернеться.
Бабушка прокидається ледве засіріє. В її кімнаті горить біля ікони лямпадка — божа матір з сином. В другій кімнаті хтось важко кахає. Бабушка молиться:
— Божа мати! Та коли ж ти одженеш цю нечисту більшовицьку силу?
Та нема злоби в її словах, її злоба в минулому і крихкотіла, як сама бабушка.
В кімнаті світає. Бабушка молиться:
— Богородице, діво, радуйся.
Але згадує, що вже пора корови вигоняти і кличе:
— А ну-бо, хлопці, вставайте! Вже не рано.
І знову: — Богородице, діво, радуйся…
… Д'єдушка вчора не поїхав на хутір: він сьогодні їде. Василь запрягає воли, Василь завше з невеселою думою.
… Рипить віз: ри-ип! Тягнуть воли до Великої Шведської Могили. Свіжий вітер дмухає на д'єдушчине сиве волосся. Його широкі чумацькі брови похмуро нависли, його брови задумались.
Д'єдушка мовчить. Василь мовчить. Тягнеться віз, обминають його сосни кострубаті, на північ похилились. Ходить по соснах ранковий вітер, вибігає із сосон ранковий вітер і летить на поле до гречки.
… Мовчить д'єдушка…
Скоро-скоро одійде д'єдушка у вічність і не буде д'єдушки на землі…
Тепер земля більшовицька…
… Проїхали ліс, виїхали в степ.
В степу манячить Велика Шведська Могила.
