Підійшов до Савка Онищенко, з комнезама, на вухо каже:
— Тут вони.
— Хто це?
— Та солончане-ж, голохвастівці.
Вдарив себе Савко по потилиці:
— Так он воно чого ніхто не визнає!
Покликав рудого міліціонера:
— Зараз збери хлопців, треба оточити, голохвастівці тут.
Похитав головою рудий:
— Де там їх тепер найдеш… Давайте мабуть удвох.
Ніколи Савкові базікати, схопив винтовку і побіг.
Ходе повз гончарів, ніби горщики уважно розглядає, а сам оком уп'явся в натовп.
Грає сонце в горщиках і весело виблискують гори гончарського добра.
… А голохвастівці мабуть запримітили щось недобре до коней пішли.
Нарешті Савко побачив їх. Кинувся в натовп.
Але вже було пізно: тільки пил закурів до вітряків що на полтавський ліс.
— Гей, держи!
Савко націлився і вистрілив.
Галас! Галас! Галас!
Але голохвастівські коні зникли вже за вітряками.
Кинувся Савко до волости, скочив на кобилу, покликав рудого міліціонера і гайда за солончанами.
… Затрівожився базар, гончарі заходились складувати горщики на вози, циганчата потягли за хвости коней, посунули люде до дворів.