Іще продирались, і, нарешті, крізь гущавину прорізалися стьожки світла.
Нарешті загін вискочив на ріжу.
… Загавкали собаки. По ярку забігали постаті.
— Стій! Куди біжиш? Стій!
Голоси загончан метушились в зелені і зі всіх кінців одкликались луни.
Савко скрикнув:
— Стріляй в повітря!
Бухнувся випал над Солонськім Яром, і раптом село стало мертвим.
Під'їхали до голохватських будівель.
— Дома хазяї?
Виходили баби, перелякано дивилися на загончан, але впізнавши млинківських хлопців, сплескували руками.
— А, щоб вам ні дна, ні покришки. Як же ви налякали. А ми подумали — і справді комунія наскочила.
Савко суворо подивився і спитав:
— Де ваш предсідатель?
— Якій предсідатель?
— Та староста-ж!
— Так би ви й казали… Марфо! ану-бо поклич голову.
Незабаром прийшов і голова.
До його:
— Де твої голохвастівці? З уїзду прийшов наказ заарештувати їх.
Усміхається:
— Де-ж я їх візьму… Господи! Ліси ж такі, слава тобі Миколає угоднику, не маленькі — є де сховатися.
А потім заморгав підсліпуватим оком:
— Пожди, Савко, я мабудь піду дістану чогось. Як же так: гостя приїхали, треба ж таки підправитись.
