До заводу ходять через залізницю, — доріжка така, вторована, повз Торця, — ріка така: фабрично-заводська, ховається в степах.
Ходив Юрко. А до Юрка приходили, — комітетчики, секретарі. Казали, що не так лекції читає, що доба епізодичних пройшла. Юрко згоджувався, а десь на споді своєї душі запитував: (— а ви звідки знаєте?). Фамільярно похлопували його по спині, а йому було чогось неприємно. Таранкуваті, мамуловаті, „типичні сурйози“, але вони вважали себе за справжніх представників пролетаріяту.
… І сказав Остап із кутка:
— Все це гарно, а ще-б краще було, коли-б хто з вас хоч півпляшки дістав.
Голова фабрзавкому примружив око:
— І справді, хлопці, чи не випити?
Юрко запротестував. Тоді підійшли всі і стали його уламувати.
— Пий та не пропивай розуму, — це секретар.
І Наталка підійшла:
— Та що це ви, Юрко! невже ми в черниці приписалися? Хіба таки Троцький не п'є?
Він хотів сказати, що не п'є, але подумав що йому однаковісінько не повірять: „він же з ним не живе“.
… Вийшли в садок, горіли зорі, текли потоки, зоряні: аероліти.
… Випили небагато, більш не було і закінчили. Говорили.
… — От тепер і я скажу: подавай мені більшовицьку власть, а хочеш, то й в саму ком'ячейку записуй.
Наталка сіла біля Остапа:
— Що в п'яного на язиці, то у тверезого на думці. Товаришу Юрко, запишіть його в ячейку.
