пролетаріят. Ну, а Наталка хай ходить до вас, я нічого не імію. Лиш би не в шалапути, не люблю я їх: по свинячому шукають правди, — богородиць нароблють — один розбрат.
… Одчинить двері Наталка, трішки заспана, теплий жіночий дух від неї. У неї ноги трішки колесом і груди, як у молоденької дівчини, — (це Юрко).
… — Був я в партизанах. Ще з Махном ходив, а що до чого — й досі не добрав. Така вже вдача: як випью пляшку, то й за власть совітів. Більшовиків подавай — і квит.
Юркові було образливо, а Остап говорив:
— Моє яке діло: хтось добере: нас чимало. А Наталка хай в ячейку ходить, я нічого не імію.
Болото закумкало ніч. Де болото? То — жаби.
Коли увійшли в двері, Наталка в одній сорочці зустріла. Спитала:
— Товаришу Юрко! Що це таке — емісія! А потім: що це таке — девальвація?
— Ти краще постіль постели, — це Остап.
А Наталка постіль стелила і вже з сумом:
— Мабуть довго вчитися нам: революція наша, а слова не наші.
… Роздягались, говорили.
… Увійшла, білою плямою стала край столу:
— Я забула зачинити вікно.
— Зачиніть.
Мовчки вийшла. Юрко думав про неї. Боліли плечі, боліла спина, цілий день носив рейки.
Без революції, коли нема творчости, життя тече нудно, одноманітно (або, або: дух творчости, дух
