— І ідітє ви к чорту, сам прекрасно знаю.
… А от на другім краю:
— Камєдія! Как всє заволновалісь. Товаріщ Ларіков, невжелі ви не волнуєтєсь?.. Не вєрю. Не повєрю, чтоб ви всьо зналі.
Це до одного із тих, що все знають:
— Ну, от, єслі ви всьо знаєте, скажіте: когда Тьєр разбіл велікую французскую комуну — в 71 ілі в 48 году. А? От скажітє.
— А ви, товаріщ Молодчіков, не хітрітє, не випитивайте, скажіте просто, что ви не знаєте. І тогда я вам скажу.
Молодчіков червоніє, і я червонію, і богато з нас червоніє, бо більшість з нас це ті, що нічого не знають, але цього ні в якім разі не скажуть.
— Це ж дурниці — ці дискусії, наче ми шкільники.
— І правда. На чорта це? Це ж буржуазний метод освіти. Не достає ще екзамена з інспектором.
Іще чути:
— Да, наконєц, дайте мнє на мінуту „Азбуку комунізма“.
— Фу, чорт, снова забил. Капіталізм імєєт трі прізнака: монополізація проізводства… монополізація проізводства…
— От бачите, все ж ідно не знаєте.
— Ах, оставьтє мєня, товаріщ…
Нарешті вечір.
Так: за вікном, як і в инших моїх оповіданнях (не всіх) — громи гармат, а десь в травах, а потім на дорозі кавалєрія. Наша? Кажуть не наша. А чия? Не знаю. Може ворожа кавалєрія, може рейд.
