— „Что такоє комунізм (без автора)“… Ізданіє N-го боєвого участка рабоче-крестьянской Красной Армії.
… Иноді ми їй кажемо:
— Слухай, товаришу Жучок! Чи не можна з тобою пожирувати?
Тоді ми чуємо:
— Дзуськи!
Ми регочемось, бо знаємо, що не всім „дзуськи!“, — у нас єсть молодий „пареньок“ — так зветься, так звемо: „пареньок“. Він теж кирпатенький і ми вже бачили, як він обіймав її, і вона мовчала.
… Ну, то їхнє діло.
…Але вона нас конче дивувала, вона иноді вживала таких слів, вела такі промови, що ми лишень роти роззявляли.
Безумовно, коли ми думали тільки про ворога, вона ще про щось думала.
— Чи не скінчила ти, бува, гімназію? — сміявся де-хто.
Вона комічно сплескувала руками:
— Гімназія? Гімназія для панів. А для нас — дзуськи!
Тоді один незграбний хохол авторитетно заявив:
— Це паходной Лєнін…
— Да, руки порепані.
… А за вікном стояла туга і звисала туга з дроту, що йшов, відходив за стовпами невідомо куди.
… Хуртовина, морози, станції з заметеними дзвонами, зрідка туга на дріт, а завше:
— Д'ех! революція — так революція!
А потім знову холодні вагони, довгі потяги, потяг, як воли і раптом:
— Стоп!
— Що таке?
— Нема палива.
