- Ну, ще зріст.
- Ясно: „кіт у чоботях“.
А втім, я зовсім не хочу ідеалізувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї — уривок правди, бо вся правда, —
— то ціла революція.
Тепер мій читач чекає від мене мабуть цікавої зав'язки, цікавої розв'язки, а від „кота у чоботях“ загальновизнаних подвигів, красивих рухів — іще багато чого.
Це даремне.
Ми з товаришом Жучком не міщани, красивих рухів у нас не буде: у товариша Жучка не буде. За цим звертайтесь до гитарних героїв гитарних поем.
Товариш Жучок це тільки „кіт у чоботях“ із жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур'янах революції і, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…
А яке — ви сами знаєте.
І тільки.
А зав'язки — розв'язки так від мене і не дочекаєтесь. Бо зав'язка — жовтень, а розв'язка — соняшний вік, і до нього йдемо.
Розв'язка у гитарних поетів… От: „вони поцілувались, кінець“, або „О, моя Дульцинею! Всажу собі оцей чингал… Умирає“…
Ми з товаришом Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги єсть, але вони не наші…
— А чиї?
— Ви подумайте!
Так от. Це не роман, це тільки маленька пісня, і я її скоро скінчу.
