Нюся покликала:
— Вам боляче? Скажіть правду!
Він:
— Не знаю, я дивлюсь вгору — там синьо і нічого не видно, а я щось знаю. Його ніхто не бачить, а я почуваю. Налетить вітер, розвіє його — я про дим — і нічого не буде. Загориться будинок і довго на всю вулицю йде дух. Тоді буває тоскно.
Нюся:
— Все так — все дим! Я бачила вчора книжечку, червона, для молоді, про козаччину. Малюнки там. Один малюнок: козаки на морі — величний малюнок. Над ними буревісники, над ними в хмарах сховано блукають бурі. Під ними морська безодня. Це символ безумства хоробрих. І от під малюнком надпис: „козаки випливають грабувати турецькі міста“. І текст відповідний… Можей козаччина через 100 літ буде димом…
Карк зблід і схопився з канапи. Але не повірив тому, чого хотілось.
І було тоскно.
Карк пішов в свою кімнату, сів біля столу, в котрім був бравнінг.
Так просидів до 3-х годин ночи.
… Близько вікна пролетіла пташина, гасли зорі. На міській башті загорівся ціферблат.
Новелу скінчено… Що? Так, скінчено…
… Велике промислове місто, велике, але не величне: забуло слобожанське народження, забуло слобожанськи полки…
… А проте — чудові легенди революції теж виростають тут.
