Знаєте: майбутнє не в обмашиненні життя, а в притягненні природи до машини. Ах, як природа дивиться на машину! Знаєте: колись я вийшов із цеху на повітря після ночної зміни. Цокотіли молотки, гуділи машини — і все задумливо. А в горі їдне небо з зорями — і тільки. За заводським парканом тиша — ніч. Тоді в голові мудро, тоді в серці мудро, тоді я цар життя і моя голова підпирає темно-синю височінь.
Редактор Карк заговорив до дівчат:
— Відкіля ви?
— Хі! хі! хі!
Але одна сміливо сказала:
— Що тобі, паничу? Подивись на себе: тобі жити два дні. Хіба тобі до дівчат?
Здрігнув.
— Відкіля це ти знаєш?
— Знаю! Тепер все пішло на комунію. Всі знаємо.
І заспівала:
„Ципльонок жареной, ципльонок вареной,
„Ципльонок тоже хочіть жить.
„Я не совецкой, я не кадецькой,
„А я народной комисарь.
І говорила:
— Бач і той лізе в комисарі — ципльонок.
— Да… — сказав і одійшов. Думав…
… Увечері бачив Шкіца. Дивно: почав одягаться краще, навіть надто. І комуністи одягаються краще — може й не всі — неп.
Шкіц організовує трест і вже не говоре про Україну, тільки иноді мало.
Але він каже:
— Практика річ велика. Це — життьова пошлість, але й життьова мудрість. Треба жити. Так після
