… Пахне кизяками і парним молоком.
Ледве світає, Сидір запрягає коні і везе м'ясо на місто.
Насіли: де — хто.
— Захватіть оцього лантуха з яблуками.
— Що за лантух?
— Та оцей.
— Та це-ж яблука казенні.
Його просять, він згоджується за 250, од пуда. Накрив лантух свіжим м'ясом і закаляв у кров.
(Кров і яблука, революція і кров…)
Сидір покликав Микиту — і поїхали.
Як виїхали з села — на місто селяне їдуть. Сидір кричить:
— Гей, ти, шкапо селянська, не заступай дороги. Роздавлю!
Кричать із воза:
— Не пан, звернеш і сам. То тільки земському звертали колись… Но—о!..
Почухав Сидір потилицю й згодився:
— Та воно й правда.
Сіпнув за віжку — ліворуч…
… Підводилось сонце, червоне, заспане, невмите…
|
|
На вілли (мабуть і в калонії) залітають амури: людське. Буває випадково, буває свідомо, під кущами, коли думає ліс, коли мовчить ліс, тільки тріщить в глибинах — дрібний звір ходить, буває в садках… А через 9 місяців вилуплюється дитина.
Це гарно, природньо, свіжо і людяно.
Залітають сюди і погані баси — неудачники з міста і дебютантки — балєрини і третьорядні скрипники. Тут усе задовольняє. Усіх задовольняє. Єсть і літній театр.
