Анфиса Павлівна запивала водою:
— Хотіла попробувати…
Павлина Анфисівна:
— Так, так…
… Приїздить до дітей якась мама. Виховательки любязно усміхаються.
— Ваша дитина прелість, прямо удівітєльно.
Мама мліє…
… Набігає хмара літня, пахне дощем. Кричать галки над деревами літають, — перед громовицею…
… Тільки у тьоті Басі нема корзини, а в инших єсть. В корзинах — варення, котлети, білий хліб та инше…
… Навіщо?…
… До тьоті Басі приїхав знайомий. Було місячно, всі були над ставком. Місце гарне, поміщицьке: нагадує поміщиків.
Знайомий сказав:
— Уся Україна повстанська, запорізька. Куди не глянь — усюди бандити. Мабуть і за цими березами сидять, щоб вискочити, щоб перерізати усю колонію.
Павлина Анфисівна скрикнула:
— Ах!
Це вона кокетує. Всі це знають, не звертають уваги. Знайомий серьйозничає:
— Чудний українець — то він флегматик, не знать який, то він злодій з великого шляху… То він революціонер…
Тьотя Бася захвилювалась:
— Що то є вкраїнець? Пролетар — революціонер.
Знайомий сперечається, тьотя Бася назвала його „соглашателем“, лається ще; іде на терасу.
Анфиса Павлівна глибоко зітхає (їй спати хочеться) і теж іде в кімнату: корова.
