Подивився юнак на товариство і теж посміхнувся і закипіли йому очі в слив'янці (під віями наче слив'янка кипіла), і сказав він:
— Ой, вороги-вороженьки. В старовину було ще й таке: приводили людей до палі і дівчат молодих приводили. Коли яка дівчина захотіла одружитися зі злодієм, що на палю сідав, то його й одпускали на всі чотирі сторони. Мені не треба прощати, але зробіть як було в старовину: покличте сюди громаду.
І ще посміхнулись вороги: хай подивиться громада, як злодіїв катують. І вдарили на сполох. І зійшлося народу сила-силенська. Але ворожих багнетів ще більш було.
… Тоді вже вмирала й вечірня зоря і тихо було на майдані, тільки шаблюки иноді цокотіли та здалека гудів ліс.
І сказав тоді юнак:
— Тепер я буду сідати на палю… Але слухайте! Слухайте! — …
І раптом розірвав юнак свій одяг повстанський і побачили люди замісць юнака буйного голу жінку красуню, що погордо дивилась поперед себе. І дзвінко сказала вона:
— Слухайте! Слухайте! Я вмираю за волю. Але я знову покликаю вас до помсти: точіть ножі! Дивіться, дивіться на заграви: вже палає наше визволення, вже йде нова невідома червона зоря… Слухайте! Слухайте!..
Але не дали їй говорити вороги, як люті шакали накинулись на неї і зав'язали їй рота.
… А нарід вже гудів…
Тоді вовки накинулись на нарід і розігнали його. А Стєньку юнака закатували: одрізали носа, одрізали вуха і наштрикнули на палю.
