Не одна молодиця співала: „ой, зажурюся, запечалюся, піду в садок зелений — розвеселюся“… То не хмари нависли над головою, то очіпок придавив вороне волосся.
… Ой, не чути було вже про баську молодицю, та пройшла вже слава про юнака молодця.
… Гуділа — дзвеніла слава про Стєньку-юнака, червоного повстанця.
|
|
Не одна трясилова ніч пройшла, йде, пройде — тисячі, тисячі, тисячі… Похилилась на тин кропива і думає про бурю. Заспівають, запишуть нащадки: був Приймак і Буденний і були — тисячі, тисячі, тисячі…
… Палали панські маєтки, тікали пани. Йшли червоногвардійці — з заводів, з шахт, з Донеччини, з Криворіжжя. А далі йшли повстанці — чабани, байстрюки, голодранці (відтіля, де на ставок верби похилились). Проходили вздовж і впоперек чорнозем, міста, піски, ліси, байраки…
… Гримали повстання. Лютували повстанці.
А найбільш за всіх лютував юнак — Стєнька. Одна чутка про нього викликала велику трівогу. А де були пани, де були хуторяни (блискучі трактори й череп'яні покрівлі), там тоді важко ходила сумна роспука.
Казали: прийшов юнак із степу, з Хортиці сюди, в ліси помститись. Казали: тільки краяне радіють (де верби на ставок схилились), тільки чабани й байстрюки радіють, а иншим — смерть.
Тоді вороги тримали владу, панували знов. І тремтіли вороги, коли чули про Стєньку-юнака.
Дивно — хоч де йому з'явитись, там одразу дзвеніли повстання: виходили чоловіки й баби з косами, ціпами,
