— З умовою, щоб двері не замикати? Добре?
Вольський мовчав.
Вівдя поспішно почала розстьобувати пасок і гудзики на кофточці.
Вольський спокійно одійшов до вікна і став спиною до Вівді.
А вона шелестіла убранням і важко дихала. В кімнаті було тихо, а тому й чути було, як жіночі груди вбирали і видихали повітря.
Нарешті вона сказала:
— Ну йдіть, я готова.
— Готові? — не повертаючись спитав Вольський.
Вівдя не одповідала.
Тоді Вольський хутко повернувся, взяв зі столу капелюх і вийшов.
Один мент в кімнаті було тихо, а потім Вівдя скочила з ліжка і, як ранений звір, завила в повітря:
— Сво-олоч!
І ще підскочила до стінки і билась об неї головою, зціпивши зуби.
Далі сиділа де-кілька хвилин, поки не увійшов у кімнату Макс.
Макс теж не дивився на неї і, узявши якийсь клуночок, що наготував зранку, теж вийшов.
Вівдя мовчала.
Праворуч і ліворуч вже не гупало.
В гостинниці було тихо.
… А в вікно знову бились сніжинки.
Сніжинки…