Макс прокидався о 7-й годині, хоч і лягав надто пізніш од Вівді. Хутко одягнувшись, він біг до кубу, що був на першому поверсі. Коли там нікого не було, хапав 2-3 поліна і, озираючись, повертав з ними до кімнати. Так було що-дня, а тому й палива в кімнаті ч. 2-е було завжди досить.
Вівдя прокидалась не раніш 9-ої. Надумавши встати, вона похмуро казала:
— Срулю!
Макс покривлював обличчя і з благанням дивився на неї крізь сині окуляри. Тоді Вівдя грізно:
— Срулю!
Макс хвилювався:
— Як тобі не соромно ображати мене?
Вівдя мовчала, тільки брови ій збігалися до купи. Макс навшпиньках виходив із кімнати, а Вівдя вдягалась.
Одягалась Вівдя завжди з ½ години, а Макс стояв за дверима і чекав. Потім він приносив окріп, і вони пили чай. Вівдя усміхалась:
— Чого ти на мене, Максе, сердишся?
Макс мовчав.
— Може того, що я не хочу за тебе виходити заміж?
Макс мовчав.
А увечері вони слухали, як за стіною, в сусідній кімнаті, кричала дитина.
