Підходила Варвара і питала:
— Від кого ж це ти, голубонько? Невже від Івана?.. А може від Андрія?
Валєнтина: — Ах, йййяк вам не со-о-оромно!
А Же прийшла і сказала:
— Нічого, Валько, то не вбивство, коли цього вимагають інтереси суспільства.
Валєнтина:
— Не те, Же, ннне те! Мммені ннне того!..
|
|
… Нус!.. Треба кінчати… Іще два тижня:
Туп! Туп!
… Стояв мороз бадьорий, мов молода кропива, кріпкий, як спирт.
… На сани сіли всі, вся комуна. Сів і Гордієнко — „пунктуальна педантичність“.
Мороз кричав: — Ан-дре!
І хилила Мура свою пухку головку на обідране плече поета.
А Андрій розсипав в степ:
— Передавайте по лінії: Чумаківська комуна салютує в мороз: хай живе світова революція.
І одкликався мороз:
— Слава! Слава! Слава!
… А втім Варвара так і не поїхала (одвозили Валєнтину). Одяг усі мали дуже легкий, а Варвара до того була ще й стара. До саней її не пустила сама Валєнтина.
… Селянський коник весело біжить по пухкій сніговій дорозі.
Одступає манастир все далі й далі — назад.
Їдемо в снігову даль.
… Ця комуна і зараз існує, — вона на Слобожанщині.
