— Тоді виходьте з партії.
— А чому вам не вийти?
Марія підвелась.
Гофман сказав спокійно:
— Тому, що нам все ясно.
— Гм… логіка!
… А потім говорила про тоску, про сумніви, про Вадима.
Прийшов Зиммель, дзвенів шпорами, виблискував нашивками.
Марія усміхнулась:
— Коли погони носили на плечах, тоді вирізували плечі, тепер будуть викручувати руки.
Зиммель:
— Почекайте, товаришко?
Іще усміхнулась:
— Ну, що ви… то я так… жартую…
З вікна бачили гори і сіді верхів'я Ельбруса. Верхів'я знову бігли в тумани.
Десь співали червоноармійці кавказьких пісень і радянських пісень. Думалось, що й пісні теж зникають в Закаспії, бо й пісні були солоні і забуті, мов мільйони літ.
Пісні були веселі і сумні — радянські.
Сосна, що привіз її Зиммель, лежала на книгах, а одну вітку Марія держала в руці.
Зиммель говорив про своїх козаків, що їх знайдено біля Шкурівської станиці, в колодязі.
Гофман суворо відрубав:
— Ви мовчали б краще.
Знизав плечима Зиммель:
— Я думаю, що я можу роспоряжатися своїми людьми?
