І мріями на край світа лину
по дістанціі нахабноі мети.
… присідають минулого тіні
… за будинки хвости.
Підійшла. Знизила віі
… очі світовоі революціі гостро.
Ти?
Я!
І перейшла поріг
Біля мене вітер пробіг
і —
зник
III.
Моі рідні заводи,
а під небом зимовим списи.
— До полків! До загонів!
— Всі!
Я завагитніла зорею,
вже під ребром усміх лоскотав —
то на горізонті кублився
наш жіночий молодий світанок.
І пішла поперед усіх,
одгетькуючи міщанське щастя,
що так довго, безмежно довго
