Б'є. Гуде.
Місто.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
Крізь корину землі,
у глибінь,
де гамула задихалась
важко,
ватажки моіх дум
побрели
Сутеніло у недрах
…тім'я темряви
…глухо
І конало тремтіння
надземне
на мережці зітхань.
Два кроти із жагою
велетенського жаху
ссали кров один з одного
там.
То був герць за самицю
незрячу.
От нарешті один переміг
і пожер супротивника
хутко,
далі ліз у кубло до гарячого
тіла
і — насів
Я на полюс летів!