А я, як лаврик,
покину сад у літку під морозом
своім зраненим оком.
Хай! Я почекаю!
І брук мій — у глушінь, майдани притаяться…
Я ж біля машини стану.
І ремінь заспіває про иншу перемогу,
про авіо-часи…
2.
І буде так —
Я вмить скричу:
Гей, просторніш мені дорогу!
Це буде перший сказ.
За ним заспівають і перетворяться
в блискучу мантію
дійсности
казки утопистів…
Я не схотів бути Паде-Кале і Ля-маншем
і роздерати землю.
Я хочу нести вісти
з берегів елєктричного царства.
