Зі святими тобі упокій,
Я кохав і тебе, як зірчанку,
Повивав пелюшками мрій
Життездібности кволоі ранком.
Бачу роспач і плач дерев,
Коли росник до тебе підходе,
Та даремно, вже сонце оре
Цілину на инакші городи.
Не розчише чорний пар
Борона мойого натхнення.
Не піду я блукать по степах
І ловити струмки-теревені.
Ох, ти сонце, блискучий кран!
І у нас верещить у заводі,
Тільки має чорнявий жупан
І по иншому котить.
Так співай же, сурмо, в цех —
Я із жовто-блакиття перший
Уловись синєблюзе лице
У мою журавиную вершу.
