Коли куделить павутиння
В зеленій ятці і на корчах,
Паланка димарів убранням синім
Кладе на простір весь похмурую печать
Корінно тхне у травні над бузами,
Садок нап'явсь білизною квіток,
А батько мій із козубу звисали,
Землі шпурляючи залізнеє мито
О, тато, тато, хто більш тебе кохає?
Який дарунок я з блукання принесу:
Ти кождий день в устах огонь ховаєш,
А я його раптово тільки ссу…
Невже забляк той час годин у криці,
Коли котятком я в залізнім животі,
А потім вилізав з під сивоі спідниці
З овіяним лицем, кремезний і рудий?
Невже я загубив доріжку із посьолку,
Ростанув твій злунований гудок?
Невже ми все життя проклацаємо вовком,
Не вбачемо твоіх вогневих ягідок?..
Чайма-димарь в очах і мариться з скиглінням
О де ви зоводські, стрункі моі списи?
Паланка димарів убранням сизо-синім
Ховається в моій закованій сльозі…
