Сторінка:Микола Трублаїні. До Арктики через тропіки. 1931.pdf/441

Цю сторінку схвалено

сиґнали, останні побажання щасливої путі. Ще пролунали постріли, і, забираючи під себе воду, накрижник пішов до найближчого рогу, щоб там на кілька годин закинути кітву, а на світанку рушати далі.

Легкий сум перемішувався з радістю повороту з далекої плавби.

6/IX. Вночі, коли ми стояли на кітві, до нас приїздили чукчі із мисливцем Павловим. З берега вони бачили наші вогні й припливли на своїх байдарках, привізши начальникові наукової частини експедиції Березкіну забутий на острові зшиток.

Удосвіта о-пів на четверту підняли кітву й знову пішли в криги. На той час я вже встиг „наштивати“ понад 40 тачок вугілля й подався спати.

Мене розбудила швидка хода в коридорі.

— Дозвольте поздоровити вас із щасливим полюванням, — було чути з-за дверей.

Потім донісся голос капітана, та не розчув я, що він говорив.

Під час мого сну вбили білого ведмедя й вже встигли не тільки витягти на палубу, а й наполовину здерти з нього шкіру.