народніх мас в універсальну життєвість ідей демократії та в її спроможності успішно рішати складні проблеми нового життя. Суспільність зачала усвідомлювати, що справді вільною робить людину не паперове проголошення свободи й не можливість у ряди-годи подати свій голос за партійний виборчий список, але реальна спроможність активно виявляти себе в суспільній творчості й без перешкод підійматися по соціяльній драбині; що справжня рівність — це не декляративна формула, а така реальна суспільна система, в якій кожному громадянинові забезпечені однакові можливості життєвого старту — в напрямі духових, матеріяльних і соціяльних досягнень.
Самозрозуміло, що при всіх вищезгаданих морально-психолоґічних обставинах і структуральних дефектах — демократія не могла протиставитися деструктивним властивостям капіталізму та іншим розкладаючим її силам. Обмежуючися на пасивних декляраціях своїх старіючих ідей і принципів — які вчили, що »вільна гра« суспільних сил »сама« усуває зло для дальшого »поступу«, — не хотячи й не вміючи входити в сильні руки керми життям суспільства — вона втратила відповідний момент для власного скріплення в перспективах історії. І хоч назверхній поступ її ідей і системи продовжувався ще кілька десятиліть, то це вже був лише рух інерції.
Повільно деґенерувався й внутрішній зміст демократії. В початках свойого народження, змагаючися з рештками середньовічної реліґійної схоластики й монополістичними впливами католицтва
