глуздно твердити, що треба вертати до режиму каст — так же безглуздно думати, що суспільство можна розглядати атомістично. Глибокою помилкою революції (демократичної) було те, що вона переочила, що депутат, який репрезентує всіх — не репрезентує нікого!«…
Але до цих критичних голосів демократія не прислухалася. Вона їх приймала за вияв »реакційности«, що намагається спинити її »поступ«. Механіка цифер — як основна підстава державного кермування — видавалася їй панацеєю, що в стані непомильно розвязувати всі проблеми суспільного буття. Опанована цією гіпнозою, вона не помічала, що з бігом часу її ідеї ставали тільки запорошеним театральним реквізитом, а устрій — уосіблення парадоксальних протиріч і орґанізаційних дефектів. Партійна диференціяція суспільства, що дійшла при демократії до небувалих розмірів — спрофанувала первісний зміст парламентаризму й його ідеї. В практиці парламентаризму стало буденним явищем, що в стремлінні здобути виборчі голоси, а через них і владу в державі — партії послуговувалися різного роду блокуваннями, закулісовими інтриґами, неморальними компромісами, підкупством, корупціями та іншими засобами впливання на суспільну опінію в бажаному для них напрямі. Ці методи профанували й викривлювали виборчі принципи демократії, і перетворили проголошену нею за святе святих свободу слова й думки в спекулятивний середник збаламучення й обдурювання народніх мас із одинокою метою: »вибити« з них якнайбільше голосів за кандидата даної партії.
