Книжка московського письменника Н. Рубакина “Как и когда разные народи научились говорить каждий на своем язикѣ?” написана занадто популярною московщиною, і колиб таким самим робом перетлумачити її на українську, так нашим читачам вона здавалась би чимсь діточим хоч справа про що в ній пишеть ся дуже цікава і поучаюча.
Отже, роблючи переклад, ми мусіли витримувати більше поважний тон самої мови.
Але тут не росходилось тільки перетлумачити, треба було і зукраїнізувати певні уступи книжки, де автор трактує справу з московського становища.
В справі “старо-московської” мови, Н. Рубакин в своїй книжці тримаєть ся загального погляду “казенних” вчених царського режіму, що церковно-словянська мова, се мова, котрою ніби колись розмовляли усі славянські племена, що се “обще-славянскай язик”, що книги, писані сперед 900 літ на Україні чи Московщині тою мовою, показують, яка тоді була мова “на Руси”.
З сею думкою Н. Рубакина ми цілковито не годимось і той уступ ми переробили в напрямку більшої правди.
Сперед 900 літ московська мова, ще витворювалась з мішанини українсько-финської. Церковно-славянщина, се мова полудневих славян. Сею мовою писали і подекуди розмовляли наші і московські письменники, але нарід уже й тоді мав свою власну мову, що мало чим відмінилась від нашої теперішньої мови.
Прецінь в західній Европі в ті часи письменні люди скрізь вживали латини, але ніхто не наважить ся сказати, що сперед 900 літ в Німеччині і Франції загально-народною мовою була латина.
Що до відмін европейських мов можнаб було
