У виданнях Празьких (Д-ра Франциска Скорини) бачимо заголовні літери трохи мережані, а ілюстрації з дуже
сміливими що до техніки ритинами. І те, й друге не нага
дує тих творів, що виишли з
друкарні Фіоля, ні навпаки, також далекі вони й від видань,
скажемо, Київських.
В Тюбенгені (Примус Трубер) бачимо дуже гарні та иноді й занадто вже мережані літери, але вони далекі від наших, також як і окраси в цих виданнях зовсім не нагадують тих окрас, що бачимо в наших стародруках.
Амстердамські видання (Тесінг, Копієвич, Броїн) дають чіткі й прості літери: форми цих літер відповідають усім вимогам декоративности й до де-якої міри запозичають у наших, а не наші в тих, а особливо в заголовних літерах.
Милешевські видання (Мардарій, Федір, Даміян, Милан) виступають з великими і чіткими, але мережаними літерами, з невеликою кількістю тих окрас, що нам допомогти можуть. Заставки їхні мають характер рукописних окрас XIV стол., запозичених у Візантії.
Всі перераховані друкарні з їх творами або мало, або зовсім не мають ніяких спільних декоративних елементів ні між собою, ні з окрасами, що бачимо ЇХ у наших ста.
Вражіння залишається таке, ніби наші окраси не мають попередників, а їхня композиція та елементи її винайдені й скомпоновані для тих книг, в яких ми їх знаходимо в
Галичині та Наддніпрянській Україні. До того часу, як
68
