цеб-то до її попередників. Чи не знайдемо там ми почат-
ків наших окрас, тих джерел, що допоможуть нам виявити
їх походження, або яких-небудь вказівок, щоб розвязати
такі нерозвязані ще проблеми.
Отже, як далі видно буде, кожна друкарня має свій власний, цілком від инших одмітний стиль так у формах літер, в системі їх розміщення, як і в формах їх декоративних окрас, а це свідчить про незалежність друка¬ рень та самостійність їхню у виборі декоративних окрас по свойому смаку, — з одного боку і про те, що майстри щиро ставилися до своєї справи, і це не дозволяло їм запозичати хоч і готове, але чуже, бо не відповідало воно їхньому настроєві.
В Краківських виданнях Швайпольта Фіоля (з 1491 р.), з першого видання Октоїха починаючи, — бачимо чудові що до простоти та краси заголовні літери і заставки того самого рисунку, що й на окрасах в рукописних творах XIII — XIV стол. з плетінками, вузлами. Всі вони не мають нічого спільного з нашими окрасами.
За ними далі йдуть видання Венецькі (Божидар, потім Винцент Вуковичі), що друковано їх з 1493 року починаючи. Тут: плетінка, візантійські мотиви, в формі стебла з завитками, гілками, що розкидані праворуч та ліворуч. І знов таки — немає тих мотивів, які має наша
книжка. Дуже прості і чіткі літери відповідають усім вимогам естетики.
67
