І ні разу ще на протязі всього XVIII і майже всього XIX століття Україна не була вже на тому культурному рівні, на якому застає її XVI та XVII століття.
Ніколи потім і книжна справа не досягала такої завершености, як у ці давно минулі часи.
Ніколи друкарі й автори не звертали стільки уваги на зовнішню красу книжки, на її емоціяльне значіння в такій мірі, як це бачимо в часи XVI стол. На превеликий жаль, оздобу української книжки до останніх часів не досліджували. Ніхто не присвятив їй ні окремих розвідок, ні загальної праці. Випадкові знімки з ритин, з ілюстрацій, з заставок, ще менше з кінцівок подавано иноді як додаток до того змісту, що мало мав спільного з оздобою.
Історія ритини та гравюри на Україні належить майбутньому, а історія книжної оздоби не скоро ще знайде своє почесне місце. Вона потрібує багатьох попередніх розвідок, потрібує великого матеріалу. Поки що виготовляється матеріял на велику й цікаву будівлю, а сама будівля десь ще далеко, далеко...
Отже-ж приблизну загальну схему розвитку, оскільки це дозволяє матеріял, що маємо зараз, може бути накреслено. Працю цю, що подаємо ми, треба вважати за вступ до такої схеми, до такого майбутнього нарису.
Найбагатша і найвідповідальніша оздоба у старій українській книжці XVI — XVII стол. — це вихідний аркуш її, або так звана у друкарів „форта“. Вихідний аркуш — це обличчя книжки, по якому зустрічає книжку читач.
Так розуміли справу автори й видавці, коли виготовляли книгу, щоб пустити її в світ, дати читачам.
І змістом, і зовнішнім виглядом книжка в ті часи мала величезне значіння. Книжка того часу була по-перше — дуже дорога з боку матеріяльного, по-друге — не менш дорога і поважна з боку морального.
Такий погляд був вихідною точкою і примушував відповідно ставитися до книжки, в ній бо вбачали вияв високої діяльности людської
Чим далі у глиб віків, чим старша книжка, тим більше відповідає обличчя книжки, вихідний її аркуш самому
6
