ція листів аканту є мішанина італійської та німецької манери розуміння орнаменту, тоді як оброблення листя та їхній рисунок, а так само й розміщення де-яких квіточок має на собі відбиток місцевий.
Між цією дрїбною (як я вже зазначив), але зовсім не сухою та не нудною орнаментацією, починає виступати великою плямою, завжди в центрі, той мотив, що найбільше ним цікавилися видавці книжок цього часу — різні дії священного змісту. Спочатку вони входять в орнаментацію книжки, як додатковий елемент, але в дуже короткому часі беруть перевагу й заповнюють майже всю заставку, коли осередок книжного діла переходить до другого культурного міста — до Київа.
Рамка, картуш, що в неї вправлено цю композицію священного змісту, має характер стилю італійського, як на мал. 23, або цілком німецького, як на мал. 21.
Орнаментація у вигляді заставок, кінцівок та заголовних літер, що дають нам два відомих Стрятинських видання: „Служебник“ 1604 р. та „Требник“ 1606 року, переходять на сторінки видань Київського Лаврського друку. Кліші їхні перейшли в Київ із Стрятина разом з друкарськими станками, що придбала їх Лавра На ціле XVII століття вони дають напрямок художній діяльності майстра-декоратора тодішньої книжки. І ті самі кліші і їхнє повторення, як і наслідування, йдуть з книжки до книжки. Починаючи від знаменитого „Анфологіона“, що друкувася в Лаврській друкарні протягом
