між иншим, дуже великого мистецтва), і що підписаний ініціялами скорописного характеру, подібними на (,,Л.Г.“), які належать невідомому Київському ритовникові.
Далі, цю саму дошку бачимо відбиту в Євангелії 1712 року лаврського друку, а теж на звороті вихідного аркушу; також в Менологіумі 1818 р. й у Тріоді 1715 року.
Така міграція одн:єї і тієї самої дошки досить показна. По-перше — вона стверджує не раз висловлену в різних дослідників гадку, що дошки, зроблені на одну книжку, вживали потім друкарі й на инші видання — річ звичайна. Крім того вона свідчить про те, що ця саме композиція Розп’яття була улюблена у Київських ритовник в та граверів на початку XVIII століття.
Від XVI століття починаючи, так у закордонних, як і в Українських виданнях, що з’явилися на світ за допомогою якої-небудь особи, на звороті вихідного аркуша вміщається герб цієї особи з віршованим їй присвяченням, в якому пояснюється емблема герба, заслуги особи, його родини.
Крім того, що мало не кожен герб сам по собі є вже графічна окраса і иноді дуже гарної композицч та роботи, тут, у книжках, оздобляється його різними ще елементами цілком декоративного характеру, на як: тільки здатні були майстри — ритовники та гравери того часу.
Герб уміщається в чудову що до композиції, гарно виконану, соковиту рамку, гірлянду, вінок, наприклад, герб „княжат Острозских“ у книжці Дерманської друкарні: „Лист Мелетія... до Ипатія Потѣя“ друку 1605 року[1], де бачимо надзвичайно майстерньо скомпоновану і вигравіровану овальну рамку з листу та садовини. Ця робота може бути за зразок сучасним графікам (мал. 12). То герб, в гілках та листях, то він ховається в пишному картуші з сміливими закрутками, завитками, як от герб тих самих Острозьких в Острозьк й Біблії 1581 року, або герб панів Желиборських на книжці: „Ключ разумѣнія“, Львівського видання 1665 року, або Долматов в книжці „Толкованія на Апокалипсис“, Київського друку 1625 р., та инші.
- ↑ „Образцы Славяно-русского книгопечатания с 1491 года“ табл. XX (Сахарова).
