Що багаті рослинні композиції витискують архітектурну у XVIII тільки столітті, цього сказати не можна, бо ще в другій половині XVII століття у книжці Новгород-Сіверського друку з 1678 року, а саме: „Анеологтон“ маємо рамку, заповнену виключно рослинним орнаментом з постатями, але це ще не все: є инші композиції того самого характеру. Не вважаючи на це, не їм належить для цього часу право вважатися за типові. Це були випадкові явища на загальному полі инших композицій, — явища, що покликали їх до життя ті самі економічн: причини, які тільки тепер починаються й такими пишними квітками зацвітають у XVII столітті.
Зворотний бік вихідного аркуша української книжки иноді має складну композицію: композицію сюжетну, иноді просту новозавітну, або біблійну символічну, а в де-яких випадках намальовану місцеву дійсність. А часто на зразок західньо-европейський тут дається герб тієї особи, що брала ту чи иншу участь у складанні книжки.
На Київських лаврських виданнях найчастіш бачимо ікону Успіння — цеб-то виображення місцевої святині, иноді й саму Велику церкву Успенської Київо-Печерської Лаври на бездоганно виконаному малюнкові. А в Апостолі Київського друку 1752 року навкруги цієї церкви — погруддя святих Апостолів, що ніби сидять в гранках квітів поміж букетами. Внизу — картуш, а зверху всю цю умілу та грамотну композицію завершує Христос у хмарах. Автор її — „манах Іріней“, як скромно підписався він під ритиною, — не аби-як компонував і гарний був гравер; на його техніці а також на манері роботи дослідувач помітить значний вплив великого майстра, Григорія Левицького.
В Київському „Служебникові“ друку 1708 р. на зворотному боці вихідного аркушу бачимо Розп’яття. Цей сюжет не один раз трапляється на звороті вихідних аркушів у різних композиціях та виданнях. Розп'яття у „Служебникові“ цікаве тим, що його точно скопіював ритовник Марко Семенів з такого самого образу, що бачимо його в „Служебникові“ 1629 року Київського друку (книжка,
36
