Ярослав засїв на столі[1] в Києві і був приневолений видержати борбу і з іншими свояками. Полоцький князь Брячеслав, син брата його Ізяслава, в році 1021 напав і ограбив Новгород, взяв у полон багато Новгородцїв та вернув у Полоцк; але Ярослав дігнав його на ріцї Судомирі, відбив новгородських полонників, відняв грабіж з Новгороду, а потім помирив ся з ним і відступив йому володарство над Витебском і Усьвятом.
В 1023 роцї довелось Ярославови бороти ся з братом Мстиславом. Сей князь; після давних вістий дужий тїлом, краснолиций, з великими очима, відважний у бою, щедрий для дружини, дістав від вітця удїл у далекій Тмутороканї, прославив ся богатирською сьмілостю а особливо поєдинком з касожським князем Редедею, що довго задержав ся в памяти на Руси і був улюбленим предметом старинних пісень. Русини з тмутороканської области, часто воювали з сусїдами своїми Касогами. Князь касожський, іменем Редедя, завізвав Мстислава до поєдинку з тою умовою, що хто з них у борбі буде витязем, той забере майно, жінку, дїти і землю звитяженого. Мстислав приняв завізванє. Редедя був ростом велитень і незвичайно сильний; Мстислав знемогав у борбі з ним, та помолив ся до пресьв. Богородицї і пообітував збудувати в єї імя церкву, коли переможе свого ворога. Після того зібрав він усї свої сили, звалив Редедю на землю і зарізав ножем. Після умови забрав потім Мстислав його майно, жінку і дїти, наложив на Касогів данину і збудував у Тмутороканї церкву в імя пресьв. Богородицї з вдяки, що помогла йому в небезпечній хвилї. Сей то князь-богатир підняв ся на свого брата Ярослава з підвласними йому Касогами і прикликав на поміч Хазарів. Спершу, користуючись відїздом Ярослава в Новгород, хотів було заволодїти Києвом, та Київляни його не приняли; силою їх покорити, здає ся, він не хотїв або не міг. Ярослав візвав ізза моря Варягів. Примітити треба, що тодїшні князї майже все в усобицях були приневолені взивати яких-небудь чужинцїв. Так було
- ↑ З того часу про князя, що вступив на князюванє, майже все говорить ся в лїтописях, що „він сів на столї“. Вислів сей годив ся з обрядом: нового князя дїйсно саджали на стіл у головній соборній церкві, що й означало признанє його князем із сторони землї.
