Князюванє Ярослава можна назвати продовженєм Володимирового, як що до відносин київського князя до підвласних земель, так і що до змагань о розширенє на Руси нових засновків житя, внесених християньством.
Ярослав являє ся вперше в істориї бунтівником проти свого вітця. Після переказу лїтописи князював Ярослав у Новгородї яко підручник київського князя і збирав з новгородської землї три тисячі гривен, з котрих дві тисячі мав відсилати в Київ свому вітцеви. Ярослав перестав присилати сї гроші і розгнїваний отець збирав ся з війском покарати непокірного сина. Ярослав утїк у Швецию найняти затяжцїв проти вітця. Смерть Володимира спинила війну. Зваживши тодїшні обставини, можна однак припустити, що були ще глубші причини незгоди між сином і вітцем. Дїти Володимира були від ріжних материй.[1]
- ↑ Одні лїтописні вісти називають Ярослава сином Рогнїди, та інші противорічать сему і подають, що Володимир мав від нещасної княжни полоцької одного тілько сина Ізяслава і підпустив Рогнїду з сином у землю єї вітця Рогволода; з того часу потомки Рогнїди князювали осібно в Полоцку і між ними й потомством Ярослава була ненастанна родова неприязнь, котру піддержували перекази про їх предків. З роду в рід переходив такий переказ, що Володимир, дождавшись з Рогнїдою сина Ізяслава, її покинув і дав уводити ся іншим жінкам. Рогнїда покусила ся з мести за свого вітця і за себе убити Володимира в снї, однак Володимир пробудив ся в час і вхопив її за руку в сїй хвилї, коли вона над ним держала ніж. Володимир велїв їй одіти ся у весільну одїж, сїсти в богато пристроєній комнаті і дожидати єго: він обіцяв власною рукою її убити. Але Рогнїда навчила малолїтного сина свого Ізяслава взяти в руки голий меч і, вийшовши на зустріч вітцеви, сказати: „Отче, ти думаєш, що ти тут сам оден!“ Володимир зворушений видом сина, сказав: „Хто думав би, що ти тут будеш!“ — потім кинув меч і прикликавши
