нови, що їхав з чолобитною. Міщанин „кравець“ Ясько Ничипоренко, приїхавши до Москви, подавсь просто на посольске дворище, щоб спитати про полковника Рославця. Єго схоплено і приведено до Солонини, а Солонина, відібравши у него всї папери, подав їх, яко доказ обманьства Рославцевого, приятелї якого складають на користь єму підроблені чолобитні, від усего поспільства стародубського полку.
Рославця тримали в кайданах, а перебалакати про дїло єго, вирядили до Самійловича стольника Семена Алмазова. Серпня 19-го Алмазов подав Самійловичеви ласкаву царську грамоту: Самійлович мусїв був обяснити Алмазову обставини та причини Рославцевого заміру. Алмазов спитав Самійловича: „За твоїм гетьманським відомом владика Лазар Баранович поклав на него клятьбу, як то він скаржить ся?“ — „Без мого відома, — відповів гетьман, — але менї було звісно, що Рославець наказав перед церквою киями бити попа і до того саме тодї, коли піп правив службу. Я писав Рославцеви, щоб він прохав у владики вибачення, — владику-ж листовне прохав, щоб він поклав милость на Рославця і зняв проклін. Рославець мою приязнь мав за нїщо, тай лихословив мене. Дивно менї, що Рославець лихо менї вчинити замислив, коли з ним я був завсїгди у злагодї і обіцяв не скидати єго з полковницького уряду.
Алмазов сказав: „Рославець вчинив так через свою дурноту. Як що можна буде, тиб, гетьмане, вибачив єму, а він тобі вчинить послух. Тільки я отсе від себе кажу і раджу, а цар в наказї заказав менї так тобі казати“.
А справдї у Алмазова в наказї велено було так казати, але немов від себе. Гетьман на се відповів: Хочаб Рославець вчинив менї й більшу прикрість, я-б єму вибачив, а такого дїла не можна відпустити, бо Рославець казав, що у него в тому дїлї багато порадників і буцїм то мене на сему боцї Днїпра не люблять і за гетьмана мати не хотять. Нехай старшина се дїло розбере по наших війскових правах і спитає єго, які у него були порадники, та хто не любить мене і за гетьмана мати не хоче? Не тільки у нас є шахраї та свавольники, багато їх і по інших країнах, єсть їх і по ваших московських містах; тільки у вас всї під острахом пробувають, а у нас по українських містах воля. Якби не було до мене
