неволю юрби хрещеного народу… Все отсе з надїєю, досягти самостійности та скріпити її за Україною — і був люто покараний. Замість подяки народу — роздратував проти себе нарід. Українцї не пішли за ним, кинули єго, і він мусив був, збувшись всякого спочуття підлеглих, піддатись на ласку того царя, якому перше не захтїв піддатись безумовно.
Нераз вже на Українї зручні шукателї талану задумували засилати до Москви доноси на свою старшину, щоб запобігти ласки у московського уряду. Доносчики спостерегли, що Українцї нїчим не можуть так підлабузнитись до Москви, як тим, що самі запобігати муть її повсякчасне потайне бажаннє — скріпити яко мога щільне звязок України з останньою московською державою та ослабити окрему самостійність України, що з'єднала ся з нею. Таким шляхом заробив собі протопопа Филимонович, що зробив ся адмінїстратором митрополичої катедри з титулом владики Методія. Тим-же шляхом ішов Бруховецький — і з колишнього челядника Хмельницького зробив ся гетьманом. Обидва не стримались на своїй високости і, не поладнавши з Москвою, зрадили її. Але їх приклади ще не повинні були спинити інших, а могли тільки додати їм користної науки. Справа з Многогрішним була ще сьвіжою, а вона перевела ся дуже щасливо задля доносчиків. Сам Рославець помщав ся над Демяном за те, що той, скинувши Рославця з полковничого уряду, постановив замість него свого брата Савку. Річ зовсїм натуральна зродити ся думцї, через потайний донос скинути Самійловича з гетьманського уряду так саме, як сей самий Самійлович скинув Демка Многогрішного. Ся думка з'явила ся у стародубського полковника Петра Рославця та протопопа Семена Адамовича — людини вже звісної нам своїм лукавством.
Рославець, що заправляв самим найбільшим з україньских полків, був багатирем і поміж полковниками був першим. Самійлович поводивсь з ним приязно, але завсїгди обережно. I ось сей-то Рославець став шукати стежки, накапостити гетьманови.
У Рославця виникла думка, відрізнити полк стародубський від гетьманського уряду та приєднати єго до слободських
