милости, кинути свій замір і перебувати собі спокійно на своїм місцї. Зашлїть бити чолом цареви, щоб не наказував розпочинати усобицї. Збережіть вашу хоробрість проти ворога хреста сьвятого. Як що нас ви не послухаєте — ми не станемо терпіти. Ви наступати мете не на Дорошенка, а на наше здоровля. І ми старати мемось, щоб війскові клейноди з столицї Чигирина нїкуди не переношено, хіба у Сїч „на корінь“, де задля війскових клейнодів скарбницю споружено. В-десяте просимо: не розпочинайте богомерзкої усобицї“. Про таку нову зачіпку Сїркову Самійлович оповістив приказ. Сїркови було виготовлено докірливу грамоту, але вона не дійшла до него, бо бажана справа і без того закінчила ся.
Боярин Ромодановський та гетьман Самійлович почали переправлятись, наказано було до міст, що тримали ся Дорошенка: до Черкас, Жаботина, Суботова та Медведівки. Мешканцї сих місточок запобігли прибуття віддїлів та прислали депутатів, що виявили охоту заприсягнути цареви на вічне підданьство. Косагов та Полуботок за кілька верстов до Чигирина зупинили ся і виправили до Дорошенка грамоту від царського імени, а другого ранку просунулись блище до міста. Розпочав ся бій, але не надового. Дорошенко зібрав усїх Чигиринцїв на раду, прочитав царську грамоту, і усї неодмовно прирадили піддатись на ласку царя. Бій зупинив ся по наказу Дорошенка.
Другого дня Дорошенко виїхав за 3 верстви від Чигирина до річки Янчарки. Єму передувало попівство з корогвами та образами; єго проводили старшина та чигиринське поспільство. Там при Косагові, Полуботку та лївобережних полковниках, що з ними прибули, Дорошенко проказав перед св. євангелією присягу на вічне підданьство цареви та поїхав назад у Чигирин. А потім він післав до Косагова та Полуботка свого брата у первих Кіндрата Тарасенка та свого ґенерального писаря Вуєховича. Він прохав вирядити їх до боярина Ромодановського оповістити, що за ними у сьлїд прибуде Дорошенко, щоб скласти з себе гетьманьство. Післанцї повезли статтї, на які Дорошенко бажав бути принятий у підданьство: цар дав-би єму надїю, що він, Дорошенко, лишаєть ся на неодмінну царську ласку, при цїлости своєї особи і свого добра, зо всею старшиною та зо всїм поспільством міста Чигирина, з церквами і селами, що належали до сего міста, особливо-ж, що зберегати
