Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/82

Цю сторінку схвалено
— 70 —

що утїкали, знову до себе перекликати, а на провеснї як і перше, завести колотнечу.“

У Москві Сїрків вчинок приняли теж неласкаво і написали до него, що він заходив ся не за своє дїло, а за таке, яке з царської волї вже доручено бояринови Ромодановському і гетьманови Самійловичу. Саме тодї Сїрко у своєму свавольстві пішов ще далї. Грудня 29 він пустив унїверсали в полки чернигівський, стародубський, нїженський і прилуцький про підданьство Дорошенкове. За се нове засвоєннє прав гетьмана, що оден тільки міг засилати до полковників унїверсали, Сїрко зараз відобрав знову з „малороссійского приказу“ догану з такою пересторогою: „Коли ти почнеш писати, окрім гетьмана, до полковників або до яких небудь інших урядів, які тобі відати не наказано, то знай, що таких твоїх писань не наказано їм слухати.“

Року 1676 у сїчнї приїхали до Москви Дорошенкові післанцї: тесть єго Яненко і Семен Тихий. Вони привезли бунчук та санджаки, які турецький султан 4 роки назад прислав Дорошенкови, коли той під Уманю стояв. Отсї санджаки були: дві тафтяні корогви, одна червона, друга жовта з червоною каймою. Такі корогви, яко ознаку влади над країною, що падішах повіряє, за все давано кримському ханови і кожному турецькому підручникови. Засилаючи отсї санджаки у Москву, Дорошенко писав, що лишив у себе ще оден клейнод — булаву, яку подаровано єму турецьким султаном біля Каменця; лишив її задля того, щоб можна було єму, як личить, прибути у Москву, коли цар дозволить єму бачити свої царські очи. „Я вже давно, — писав Дорошенко, — хтїв вчинити добре дїло, але властолюбні менї шкодили, бо коли на з'їздах показувано грамоти царські, польскі та турецькі і питано: при якому цареви нам лишатись, — всї прирадили триматись турецького султана. Коли-б я почав був змагати ся — вони-б іншого собі гетьмана обрали, а проте тримались-би поганнх. Та й не менш того і уряд лївобережний шкодив нашій добрій справі і заздрив, що ми не одержали від вашої царської величности такої-ж благодати, з якої вони користувались“.

Післанцї, яких запрошено до боярина Матвієва, оповістили, що Дорошенко не стоїть за те, щоб єму лишати ся за гетьмана, а тільки просить, щоб єму дозволили з єго ріднею і зо всїм